Кременчуцький козацький полк

Володимир Мокляк

Після того, як в 1659 р. зусиллями Москви було позбавлено булави гетьмана Івана Виговського, одного з найталановитіших наступників покійного Богдана  Хмельницького, різко загострилася як зовнішньополітична, так і  внутрішньополітична ситуація в Україні. На зовнішньому напрямку це було обумовлено різким протистоянням Москви та Речі Посполитої. Перша не бажала втрачати тільки но здобуті без жодних зусиль величезні території, а друга, після обнадійливих перетракцій з Іваном Виговським та підписання Гадяцьких статей не могла примиритися з крахом досягнутих домовленостей про повернення України до складу польської держави, про що вже не могло бути мови після втрати булави І.Виговським. Закономірно, що все це не могло не викликати гострих конфліктів всередині козацької держави. До того ж і ситуація, яка виникла з новим гетьманом - Юрієм Хмельницьким, сприяла цьому. Прийшовши до влади за допомогою Москви останній спочатку проводив чітко виражену промосковську політику. Але вже восени 1660 р. в силу ряду обставин Ю. Хмельницький підписує з польським урядом угоду, яка підтверджувала перехід України під владу Польщі за Гадяцьким договором. Однак частина полків залишилася вірна цареві.
Загальна ситуація складається наступним чином. Територія Правобережної України була зайнята польськими військами. А на Лівобережжя, зокрема територію полтавського полку, в цей час вступають московські загони під командування Касогова.
Серед тих, хто тримав московський бік, ключовою фігурою стає переяславський полковник Яким Сомко, родич Богдана Хмельницького. Саме він є основним претендентом на гетьманську булаву. Розпочинається гостра боротьба між Польщею та Росією за лівобережні полки. Вже в березні 1661 р. Полтавський і Лубенський полковники відійшовши від Ю.Хмельницького, прислали повинну Сомкові, якому прийшов на допомогу бєлгородський воєвода князь Г.Г.Ромодановський. Не отримавши рішучої перемоги над іншим претендентом на булаву, ніжинським полковником Василем Золотаренком на Биківській раді, Я.Сомко все ж розпочинає активні бойові дії на користь Москви, підкоривши для початку Вереміївку, Жовнин та Іркіліїв на Полтавщині. Саме в цих умовах, маючи на меті утримати від підпорядкування Польщі лівобережних жителів Чигиринського полку, Сомко видав Універсал, яким оголосив їх особливим Кременчуцьким полком. Полковником його стає Кирило Андрієвич, інакше Кирило Ондріїв, чи Андріїв. 
Незважаючи на явно промосковську орієнтацію, Я.Сомку в Москві не довіряли. І це був не тільки результат листів прихильників В.Золотаренка та і самого ніжинського полковника, свою роль в цій недовірі викликала і позиція Я.Сомка в питанні розміщення російських воєвод в Україні. Відомо, що в квітні 1662 р. у листі до Г.Ромодановського він вимагав від московського уряду вивести воєвод з тих міст, в яких вони не передбачені договором в т.ч. і з "Гадяча и других городов", однак перший не звернув уваги на ці вимоги, а через місяць стало відомо, що з Гадяча, Зінькова, Груні та інших міст московські воєводи та залоги було вигнано на тій підставі, що їх перебування в українських містах не передбачене Переяславськими статтями. 
В квітні 1662 р. в містечку Козелець відбулася нова рада, на якій кандидатуру Якима Сомка серед інших вірних йому полковників підтримує і полковник кременчуцький Костянтин Гавриленко,  але питання про вибори гетьмана знову не було вирішене. Тим часом чекали на наступ Ю.Хмельницького, який літом 1662 р. вирушив в Лівобережну Україну. Разом із ним ішли поляки та татари. Я.Сомко був полишений на самого себе. Вже 23 червня козаки Чигиринського полку захопили Кременчук. Кременчуцькі міщани впустили їх до міста. Московська залога, з невеликою кількістю кременчужан, які залишилися вірними цареві, захопивши запаси та гармати, закрились в малому місті, де відбивалися до 25 червня, поки не прибув Г.Ромодановський з військом. Невдовзі, під час переправи через Сулу, його погромив хан Мехмет-Гірей, взявши вісімнадцять гармат та увесь табір. Сам Г.Ромодановський з залишком війська відійшов від Кременчука до Лубен. Восени 1662 р. на Запоріжжі відбулася подія, яка в майбутньому мала змінити розстановку політичних сил в Україні - запорізькі козаки, створивши прецедент, проголосили кошовим гетьманом Івана Брюховецького. В цей час суперництво між В.Золотаренком та Я.Сомком досягло найвищого розвитку. В грудні 1662 - січні 1663 р., в Ніжині - резиденціі В.Золотаренка, скликається рада старшин, однак на неї відмовляються приїхати ряд прихильників Я.Сомка. Лубенський, Миргородський, Зіньківський та Полтавський полковники, Кременчуцький полк залишається на боці Сомка. 
В боротьбу за булаву вступає І.Брюховецький інтриги якого також роблять свою справу. Інтригуючи, як проти Я.Сомка, так і проти В.Золотаренка, певну ставку І.Брюховецький робить на військові сили. Так, його війська в спілці з татарами ходили під "Кременчук и оный спалил, но крепости с козаками ему противными не могши взять". В результаті всих цих подій Я.Сомко, В.Золотаренко та ряд їх прихильників втрачають голови або попадають на заслання. Кременчуцький полк судячи з джерел переходить на бік правобережного гетьмана Петра Дорошенка і лише згодом І.Брюховецькому вдалося повернути під свою булаву містечка Потоки, Переволочну та Кременчук, в яких знаходилися війська П. Дорошенка. Стосовно територіального складу полку необхідно сказати, що Кременчуцький полк було створено на базі вже існуючих сотень Чигиринського та прилеглих до нього Полтавського, Миргородського та Лубенського полків.
До його складу входили двадцять сотень: Багачанська (Великобагачанська), Балаклійська, Білоцерківська, Бірківська, Вереміївська, Говтвянська, Городищенська, Жовнинська, Кишеньківська, Кобеляцька, Лукімська, Максимівська, Манжеліївська, Новосанжарська, Омельницька, Остапівська, Переволочанська, Потоцька, Устивицька та Чигирин-Дібровська. Згодом, після його ліквідації в 1663 р. всі вони відійшли до складу тих полків з яких вони були вилучені під час створення Кременчуцького полку.
З полковників відомі Кирило Андрієвич, або Ондріїв чи Андріїв, Гаврило Дубовик (Дубовицький) та Кость Гавриленко.
Кременчуцький полк один із найнедовговічніших в історії козацьких полків Полтавщини. Однак створений при певних політичних обставинах і на догоду їм, він зіграв свою роль в політичних подіях пов'язаних з боротьбою за гетьманську булаву в 1660-х рр.